Василь Сухомлинський
У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, що сиділа в саду й слухала його пісню.
А коло Соловейка літав великий рогатий Жук. Він літав і гудів.
Соловей припинив свою пісню та й каже:
— Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було.
Жук гідно відповів:
— Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
— Ну й мудрець! — всміхнувся Соловей.— Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запитаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні.
Полетіли Соловей і Жук до дівчинки та й питають:
— Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі — Солов’я чи Жука?
— Хай собі будуть і Соловей, і Жук,— відповіла дівчинка. Тоді подумала й додала: — Як же можна без Жука?
