Щоб ти став кращім

Василь Сухомлинський

Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.

— Дідусю, он хатинка! – радісно вигукнув онук.

— Може, в ній переночуємо?

— Так, це хатинка для дорожніх, — сказав дідусь.

Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості. Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібинку, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поручлежала маленька гілочка ялинки. На вікні – відро з водою. Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.

— Хто це все поставив на стіл? – питає онук.

— Добрий чоловік, — мовив дідусь.

— Як це так? – дивується онук.

— Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він. Для чого ж він старався?

— Щоб ти став кращим – відповів дідусь.